Історія винаходу бабіту: Айзек Бабітт і антифрикційні матеріали
Бабіт. Зараз цей сплав сприймається як буденний матеріал для підшипників ковзання. А у дев'ятнадцятому столітті його поява стала справжнім вибухом для промисловості. Завдяки бабіту інженери будували потужніші парові машини, швидші пароплави і надійніші залізничні вагони далекого сполучення між містами Америки. За відкриттям стоїть жива людина - американський годинникар і ливарник з Массачусетсу на ім'я Айзек Бабітт. Його прізвище міцно прижилося як родова назва цілого класу антифрикційних сплавів на базі олова й свинцю.
Хто такий Айзек Бабітт
Народився він 26 липня 1799 року. Місце - містечко Тонтон у штаті Массачусетс, родина пуритан-фермерів. Замолоду Айзек вчився ювелірному ремеслу у Провіденсі, а пізніше переключився на виготовлення столових приборів з так званої «британії» - олов'яного сплаву зі стибієм і міддю. Саме щоденна робота з низькоплавкими сплавами підштовхнула майстра до пошуку нового матеріалу для підшипників. Тогочасні бронзові вкладиші швидко стиралися. Особливо страждали важкі махові колеса парових агрегатів - вони перегрівалися, букси клинило, а ремонт коштував підприємствам цілих статків.
1839 рік: патент і нагорода Конгресу
У 1839 році Айзек Бабітт отримав патент номер 1252. Сплав був хитрим: 89% олова, 9% стибію, 2% міді плюс крапля свинцю для пластичності. Що це дало на практиці? Низький коефіцієнт тертя, м'яке припрацювання до шийки вала і стійкість до ударних навантажень циліндрів. Один конкретний випадок переконав скептиків: пароплав з новими підшипниками подолав значно довшу відстань без перегріву букс, ніж однокласники на старій бронзі. Конгрес США оцінив масштаб. У 1841 році авторові виплатили 20 000 доларів. На ті часи - сума астрономічна.
Як технологія поширювалася світом
Спершу - сорокові роки дев'ятнадцятого століття, залізничні вагони і колісні пароплави США. За десять років технологія пересіла на корабель і вирушила через Атлантику. Британські, німецькі й французькі ливарні почали лити власні рецептури на базі олово-свинцевої композиції. Хтось додавав нікель для жорсткості. Хтось - кадмій, щоб витримати вищі температури. У царській Росії бабітові вкладиші з'явилися на Путилівському заводі та у залізничних майстернях шістдесятих років. Швидкість поширення для тієї епохи - шалена.
Радянські марки і сучасні нащадки сплаву
У двадцятому столітті бабіти впорядкували в межах ГОСТ 1320. З'явилися марки на олов'яній основі - Б83 і Б88. Окремо стоять свинцеві БН та БК2, а кальцієві БКА пішли на залізничні букси пасажирських вагонів. Кожна марка має свою нішу: великі суднові дизелі, прокатні стани металургійних комбінатів, парові турбіни ТЕС, тихохідні редуктори важких машин. Сучасні нащадки винаходу не обмежуються класичною заливкою. Біметалічні стрічки з тонким шаром бабіту на сталевій основі сьогодні штампують для двигунів внутрішнього згоряння. Дізнатися про доступні марки та форми постачання можна на сайті zpsplav.com.ua.
Спадщина винахідника
Айзек Бабітт пішов з життя 26 травня 1862 року у Сомервіллі. До розквіту парової епохи він не дожив зовсім трохи. Шкода. Сьогодні слово «бабіт» інженери всього світу вживають як родову назву, навіть якщо склад сплаву далекий від оригінальної формули 1839 року. Історія цього металу показує, як одна вдала формула здатна десятиліттями обслуговувати цілі галузі. Від пароплавів до сучасних компресорних станцій і енергетичних турбін на ТЕС та АЕС. Один годинникар з Массачусетсу - і кілька століть промислової спадщини.